Я хочу, аби Президентом України була Надія Савченко!

0 людей подписали. Следующая цель: 100


Україна / Российская Федерация / Беларусь

 

Вітаю, панове українці!

Мене звуть Братіслав Кар'ялевич Лібертус, я є пересічною людиною, як і ви, і я хочу виступити з пропозицією відкритого голосування за майбутнього Президента України. А такою людиною, яка гідна посісти на цю посаду, особисто я бачу тільки Надію Савченко, яка зараз є народним депутатом України.

Напевне, що у Надії є багато ворогів, яким вона не подобається з тих чи інших причин. Чесно кажучи, звертаючись до них, я скажу так: "Ви маєте право на свою думку, а я маю право на свою. У нас демократія, і я хочу скористуватися правом говорити вголос те, що я думаю." Тому тут я говоритиму лише про свою особисту думку.

Почнемо з того, що з Надією Савченко я не знайомий, грошей від неї я не отримую ніяким чином, і про те, що я пишу цю петицію, вона узагалі не знає. Звісно, з часом взнає, але це будет потім.

Про існування Надії Савченко я взнав таким же чином, як і усі: з новин, від часів початку скандалу, пов'язаного з її ув'язненням у російському полоні. Я тоді подумав: "Що таке Савченко? Чого це за неї так клопочуться інші люди? Вона ж усього лише солдат. Заради одного-єдиного солдата стільки галасу?" - так, мене це вразило і здивувало. Тому звісно, що заінтригувало: що ж це за людина така, заради якої підняли аж міжнародний скандал. І я став слідкувати за новинами про неї. Точно так само, як і усі ви.

Потім вона стала депутатом. Я здвигнув плечима: "Не смішіть! Який з неї депутат? Вона ж звичайнісінький воїн, який звик харчуватися перловою кашею і ночувати бо-зна де, ледь не під відкритим небом, немов той бомж, та порпатися у грязюці, як робокоп. Який з неї депутат? Ну, це те саме, що у депутати раптом візьмуть сантехника дядю Ваню, або мене. Те, що вона патріот, ще нічого не значить, - бо я такий самий патріот, але я не розуміюся в політиці: це такий темний ліс, у який взагалі краще не пхатися, особливо якщо у тебе немає грошей. Бо це те саме, що лізти у науку, одразу на посаду якогось там доктора чи бакалавра, навіть не маючи уявлення, як виглядає таблиця Менделеєва. Ні, в школі ми усі здалеку бачили, як вона виглядає, але хто знає усі ті скорочення напам'ять, чи на власні очі бачив усі ті мінерали з металами та газами уперемішку? Не кажучи уже про те, як воно усе працює."

Отакі думки я собі думав усередині, але не спішив їх висловлювати, бо розумів, що я про неї занадто мало знаю, щоби робити такі висновки, бо це - лише перше поверхневе враження, яке навіть на думку не тягне, а лише на припущення. Тому я продовжував за нею слідкувати. Скажу поправді, щось мене в ній приваблювало. Кожну новину про неї я вже чекав з нетерпінням. Читав скептичні глузування з неї, та мовчки собі всміхався, бо видно було, що усі ті напади на неї - як гавкання Моськи на слона: немає вже до чого прискіпитися, лиш би прискіпитися або додумати та оббрехати. Вимагають з неї, щоби вона підлаштовувалася під чийсь рафінований образ? Та не смішіть! Вона не намагається виглядати святою. Вона говорить те, що думає, і говорить саме такими словами, якими думає: якщо вона думає про якесь явище матом, вона тут же, саме такими словами, це й висловлює.

Її природня безпосередність - це те, що насправді зачаровує. І якщо комусь заздрісно, що вони не можуть почуватися настільки вільно, як і вона - то це тільки їхні проблеми! І притому, хто говорить? Якісь аноніми, обличч яких не видно, і імен не відомо, дзявкають з-під якоїсь нори? Не смішіть.

Так, саме її характер - це те, що мене в ній підкуповує, і дає натхнення мені вірити в неї. Вірити в те, що вона не продасться за хабар, не налякається погроз, і не дозволить себе заплутувати. Вона воїн, і вона звикла до прозорості у всьому, а найперше у своїй совісті. Вона знає, що є на світі бруд та підступність, бо війна - це не забавки у пісочниці, це титанічній труд розуму та інтуїції, коли треба вміти передбачити підступний хід супротивника, і швидко на нього відреагувати. А отже - це постійний аналіз деталей, дрібниць, а також аналіз і самоаналіз того, що підказує власна інтуїція, та пошук відповідей: що саме відчуваєш, і чому ти це відчуваєш. Щоби інтуїція розвивалася та загострювалася, необхідно її постійно аналізувати, а це неможливо без самоаналізу власної совісті: бо інтуїція - це голос нашого особистого Янгола-охоронця, а щоби чути Його голос, треба мати чисту совість. Коли на протязі усього життя звикаєш прислуховуватися до голосу власної совісті, до голосу інтуїції - це перетворюється на характер, на звичку, яку змінити вже неможливо ні за яких обставин, бо змінювати звичку бути собою просто невигідно... Той, хто звик бути собою - він у якомусь розумінні на все життя "отруєний" свободою бути собою: це "наркотик", від якого відмовитися неможливо.

Те, що Надія є самобутньою особою, мені стало зрозуміло одразу. Саме тому я з уважністю прислухався: у що саме вона вірить, за що саме вона бореться, що саме вона ненавидить. Її цінності - ось що мене цікавило. Мене цікавило, чи співпадають її цінності з моїми, і якщо співпадають - то наскільки.

За національністю я не є українцем, хоча досконало володію українською мовою, і у побуті завжди намагаюся спілкуватися саме нею, навіть коли спілкуюся з росіянами; а вже з українцями чи росіянами, що живуть в Україні, й поготів: настільки, що навіть часом доводиться сваритися з ними, та нав'язувати українцям думку про святу необхідність знати українську мову, і володіти нею вільно. Бо я вважаю це правильним: щоби українці володіли державною мовою. Це - прояв поваги до землі, на якій живеш. Але, повторюся, за національністю я не є українцем; за національністю я насправді ліввик та вепс, - це корінні народи, які живуть в Карелії, якщо хто не знає, - а це ще гостіший біль, аніж для українців, які потерпають від утиску та мовної дискримінації з боку росіян. Бо українці великий народ, і їм таки є з ким спілкуватися рідною мовою, у них є вибір співрозмовників. А ліввики та вепси - це два настільки маленьких народи у себе ж на батьківщині, що про їх існування мало хто знає навіть у самій РФ, не кажучи вже про Україну... Для мене це дуже гострий біль, і саме тому мені важливо знайти сильних однодумців. Тих, які здатні захистити мої народи (ліввиків та вепсів, а також інші сусідні нам народі прибалтійсько-фінської групи, та інші народи інших мовних груп) від дискримінації та повного знищення у межах Російської Федерації...

Не маю і найменшого сумніву, що Надія Савченко на цей момент навіть не підозрює про існування таких народів. Поки що не підозрює. Але, розуміючи тепер її чітко окреслені цінності, знаючи про її яскраво виражений патріотичний дух, я упевнений: що якщо я при особистій зустрічі скажу їй: "Надія, є ось такі маленькі народи, які потребують захисту від мовної дискримінації з боку росіян," - вона тут же скаже: "Я на твоєму боці, я за них, бо я розумію страждання цих народів. Мені начхати зараз, як вони звуться, і скільки їх насправді в РФ є, я потім виберу час заглибитися, але я на їхньому боці апріорі, і я зроблю усе, що від мене залежить і що мені можливе, аби їх захистити. Бо я знаю, що таке мовна дискримінація. Особливо коли мова йдеться про росіян".

Так, я є русофобом, і вона є русофобом, - і це той пароль, який не потребує пояснень. Росіяни думають, що з українцями чи іншими народами треба говорити лагідніше, щоби бути з ними в дружбі, і не хочуть розуміти, що говорити треба не лагідніше, а говорити  треба не російською мовою, а рідною мовою свого співрозмовника. Що саме так треба проявляти повагу до інших народів. А не говорити: "Мне всё равно, какой человек национальности, лишь бы тот человек говорил по-русски". Ні, панове росіяни! Це українцям начхати, якої ви національності, лиш би ви говорили українською мовою. Це ліввикам начхати, якої ви національності, лиш би ви говорили ліввиківською. І так само усім іншим народам начхати, якої ви національності, лиш би ви говорили їхньою мовою. І тоді не буде ніякої русофобії, бо буде рівноправ'я.

Для усіх народів РФ російська мова - це лише міжнародна мова, не забувайте. І для мене вона теж усього лише міжнародна, вона для мене дуже мало значить: я не стану росіянином тільки тому, що я досконало володію російською мовою. Завтра я вивчу французьку чи італійську, - то що тепер, я вже стану італійцем чи французом? Я буду усього лише "своїм" серед французів чи італійців, але не одним з них. З ідіотом я можу говорити на мові, зрозумілій ідіотові, але це ж не значить, що я ідіот. Це значить лише, що я поважаю ідіота. Отак і з росіянами: я говорю з ними російською мовою, бо вони іншої не розуміють. Власне, особисто для мене і українська мова теж не рідна, а лише міжнародна (між мною та українцями), але різниця у тому, що українці нічим не завинили перед ліввиками чи вепсами, чи іншими корінними народами РФ, на відміну від росіян, - бо українці й самі досі продовжують страждати від мовної дискримінації.

Саме тому я на боці українського народу, на боці розвитку української мови, на боці українізації в Україні. І на боці усіх інших народів колишнього СРСР. Бо це так повинно бути: у Вепсії мають говорити вепською мовою (власне, хіба Вепсія юридично існує? Ні. Вона тільки в головах людей, які знають, де вона розташовується насправді: так само, як в головах людей розташовуються кордони мікрорайонів рідного міста; не тих кордонів, які юридично на карті, а тих, які за традицією); я за те, щоби Вепсія існувала юридично, та за вепсізацію населення у ній. Я за те, щоби Лівгіля існувала юридично, та за лівгізацію населення. Те саме про Іжорію, Вадьяланд, Кільдінланд, і так далі: тих країн, які досі існують лише у пам'яті людей, але не юридично. Я за те, щоби у Лівгілі та Вепсії, у Віені та Аккалаланді на вулиці звучала рідна мова, а не міжнародна російська, яка чомусь стала єдиною мовою спілкування. Це неправильно.

Ось тому я хочу, аби президентом України стала Надія Савченко. Бо я упевнений, якщо вона очолить Україну, то напевне, що її цікавитиме не те, як би поскоріше набити кишені грошима, а те, щоби українці жили гідно, щоби почувалися комфортно у власній країні. А це значить, що вона протестуватиме проти усякого утиску простого українського народу. Протестуватиме проти усякого виду дискримінації: дискримінації з боку медиків на підставі бідності пацієнта, чи дискримінації з боку тих, хто має надавати житло сиротам та молодим сім'ям, - на підставі їх беззахисності. І так далі. Тому що вона априорі проти дискримінації.

А це значить, що вона так само захищатиме і інтереси інших народів, які є корінними в РФ, але не здатні себе захистити. Я упевнений у цьому. Я упевнений, що вона здатна стати таким Президентом, який дійсно простягне руку допомоги тим, хто її потребує, і налагоджуватиме міцні міжнародні стосунки, рівноправні, незалежно від чисельності того чи іншого народу. Тому що вона дуже добре розуміє, що таке взаємопідтримка, що таке справжній Євросоюз, що таке справжня солідарність та чесність. Бо тільки тримаючись разом за руки, підтримуючи одне одного, ми зможемо усі перемогти, і зможемо прийти до кращого майбутнього скоріше, аніж народяться наші онуки.

Бо такий у неї характер. І бути інакшою вона ніколи не зможе. Бо тільки так мислять справжні воїни та патріоти: люди, які думають перш за все про народ, а не про власну шкуру.

Саме тому я підтримую Савченко Надію. Саме тому вірю в неї. Саме тому хочу, аби вона стала Президентом України. Бо якщо переможе на виборах вона, то переможемо і ми: маленькі корінні народи Російської Федерації. Якщо сьогодні ми підтримаємо її - тоді завтра вона підтримає нас. Бо вона не кине нас напризволяще, - так само, як не кинула напризволяще поранених солдат у той день, коли її захопили у полон. Бо такий у неї характер.

Вона не обіцяє, вона діє. Вона нічого не обіцяла ні мені, ні будь-кому з вас. І мені не треба її обіцянок, бо я вже розумію її характер, розумію її мету. І саме тому я їй вірю, саме тому вірю в неї. І молюся, щоби Бог її беріг, щоби вона прожила довге життя.

 

10.06.2017

 

Коротке посилання на петицію: goo.gl/yjUmwn

Флешмоб: #СавченкоПрезидент, #ХтоЗаТіВйо / #ХтоЗаТіГайда

 

Петицію підтримують своїми підписами:

Україна / Российская Федерация / Беларусь



Cегодня Bratislav Karjalevič рассчитывает на вас

Bratislav Karjalevič Libertus нуждается в вашей поддержке петиции «Народний референдум: Я хочу, аби Президентом України була Надія Савченко!». Bratislav Karjalevič и 32 участника этой кампании рассчитывают на вас сегодня.