Aux chefs d’État et de gouvernement des démocraties / To Heads of State and Government of democracies /Руководителям Государства и Правительствам демократических государств

0 a signé. Allez jusqu'à 1 500 !


(In English, Ukrainian and Russian below)

Aux chefs d’État et de gouvernement des démocraties

Lettre ouverte

--------------------------------------

En 1980, Andreï Sakharov est exilé dans la ville fermée de Gorki pour avoir alerté le monde du danger que représentait l’URSS. Assigné à résidence et surveillé en permanence par le KGB, il est coupé du monde par le pouvoir soviétique durant plusieurs années, pendant lesquelles il effectuera deux grèves de la faim et sera torturé, intubé et nourri de force. Il faudra la perestroïka (restructuration) et la glasnost (transparence) en 1986, pour que Mikhaïl Gorbatchev mette fin à son exil et à son calvaire.

 Cela n'empêche pas un autre dissident russe, Anatoli Martchenko, de mourir dans sa cellule la même année, le 8 décembre 1986, après onze ans d'emprisonnement et une grève de la faim de 117 jours. Son crime était d'avoir révélé dans un livre la réalité des camps de travail soviétiques. Il disait notamment : "La seule possibilité de lutter contre le mal et l'illégalité consiste à mon avis à connaître la vérité."

 Cette vérité a fissuré puis fait tomber les murs. L’URSS a laissé place à la Russie, l’Ukraine, la Géorgie, les Républiques Baltes... Pourtant, c’est toujours pour les mêmes raisons que le cinéaste ukrainien Oleg Sentsov a entamé une grève de la faim illimitée le 14 mai 2018 : Faire connaître la vérité, alerter le monde.

La vérité, c'est qu’au XXIe siècle, Oleg Sentsov, ce jeune cinéaste, auteur d'un premier film repéré par les grands Festivals européens de cinéma, père de deux enfants, a disparu le 10 mai 2014 alors qu’il sortait de chez lui, enlevé par les services secrets dans sa Crimée natale, ce morceau d'Ukraine que les Russes venaient brutalement d'annexer. La vérité, c’est qu’il a été battu et torturé, emprisonné en Russie et condamné un an plus tard à vingt ans de prison, à la suite d’un procès dénoncé comme « stalinien » par Amnesty International.

La vérité, c'est que près de soixante-dix autres Ukrainiens sont indûment détenus en Russie. La grande majorité d’entre eux viennent de Crimée, beaucoup sont Tatars, et ont été - comme Oleg Sentsov - enlevés et « nationalisés » de force pour pouvoir être condamnés et emprisonnés en Russie. Certains attendent toujours leur procès, les autres ont écopé de très lourdes peines de prison à "régime sévère" -, la plupart suite à des procès truqués, sur la foi de témoignage obtenus sous la torture. Des procès « pour l'exemple ».

Les cinéastes et les intellectuels ont beau se mobiliser dans le monde entier, y compris en Russie avec les risques que cela comporte, Vladimir Poutine reste inflexible. Il faut dire que depuis vingt ans, il aura eu tout le temps de mesurer les faiblesses et les lâchetés des démocraties, qui lui ont laissé les mains libres en Tchétchénie puis en Géorgie, en Crimée, en Syrie... Alors pourquoi reculerait-t-il si personne n’ose même le lui demander ?

Du fond de sa cellule, Oleg Sentsov a compris que les otages ukrainiens du Kremlin étaient seuls au monde. Il a alors décidé de reprendre son destin en main et n’ayant pour arme que son seul corps, de commencer une grève de la faim illimitée. Pour souligner un peu mieux encore la dimension politique de son action, il a demandé la libération de tous les prisonniers politiques ukrainiens détenus en Russie, sans demander la sienne.

Mais la portée de son geste, d’un courage inouï, va bien au-delà, puisqu’il oblige l’Europe et plus largement le monde à ne pas oublier l’Ukraine, la Crimée, le Donbass.  Il nous alerte, comme l’avaient fait hier Martchenko et Sakharov à propos de l’URSS, sur les dangers que fait courir la Russie de Poutine à la démocratie et à ses valeurs : liberté, respect des peuples, paix...

Le Parlement européen ne s’y est pas trompé et, au citoyen d’honneur de la ville de Paris qu’Oleg Sentsov était déjà, il a décerné le 23 octobre dernier le Prix Sakharov, accompagné de la déclaration suivante : «Grâce à son courage et à sa détermination, et en mettant sa vie en danger, le réalisateur Oleg Sentsov est devenu un symbole de la lutte pour la libération des prisonniers politiques en Russie et dans le monde entier. En lui décernant le prix Sakharov, le Parlement européen lui exprime sa solidarité et soutient sa cause. Nous demandons sa libération immédiate. »

Nous attendons désormais que ce symbole fort qu’est le Prix Sakharov se traduise en actes politiques.

Le 11 novembre 2018, à l’invitation d’Emmanuel Macron, cent chefs d’État - dont Vladimir Poutine – se sont réunis à Paris pour le centième anniversaire de l’armistice marquant la fin de la première guerre mondiale.

Alors que partout, les nationalismes reviennent en force, nous rappelant les heures les plus sombres du XXème siècle, nous exhortons les chefs d’Etat et de gouvernement des démocraties à utiliser tous les moyens qui sont à leur disposition pour contraindre la Russie à respecter le droit international : réclamer une enquête au Conseil des droits de l’Homme de l’ONU, élargir les accords de Minsk pour permettre un échange de prisonniers dont Oleg Sentsov ferait partie, obtenir la condamnation de la Russie par la Cour européenne des droits de l’Homme, qui s’est déjà reconnue compétente pour juger cette affaire.

Si aucune de ces voies n’aboutit, il sera temps de voter une loi au niveau de l’Union européenne permettant de sanctionner les responsables du sort d’Oleg Sentsov. Une telle loi existe déjà dans plusieurs pays (Etats-Unis, Estonie, Lituanie, Royaume Uni, Canada…) c’est la loi Magnitsky – ainsi nommée en hommage à l’une des victimes du système prédateur mis en place par Poutine. Il suffira que l’Europe l’adopte à son tour pour pouvoir sanctionner lourdement les bourreaux d’Oleg Sentsov et des autres otages ukrainiens.

Au lendemain du 100e anniversaire de la fin de la première guerre mondiale, ce jour de paix entre les peuples, nous exhortons les chefs d'État et de gouvernement des démocraties à obtenir de Vladimir Poutine qu'il s’engage à libérer immédiatement et sans condition Oleg Sentsov et les autres prisonniers politiques ukrainiens.

Qu’il les laisse rentrer chez eux.

(Pour signer l'Appel à la libération d'Oleg Sentsov et des autres prisonniers politiques ukrainiens : https://urlz.fr/89Yh

_________________________________________________________________

To Heads of State and Government of democracies

Open letter

--------------------------------------

In 1980, Andrei Sakharov was exiled in the closed city of Gorky, punished for having alerted the world to the danger that the USSR represented. Under house arrest and constantly monitored by the KGB, he was cut off from the world by the Soviets for several years, during which he carried out two hunger strikes and was tortured and force-fed through a tube by his captors. It was only thanks to perestroika (restructuring) and glasnost (transparency), in 1986, that Mikhail Gorbachev ended his exile and his suffering.

This did not prevent another Russian dissident – Anatoly Marchenko – from dying in his cell the same year, on December 8th, 1986, after eleven years in prison and a hunger strike that lasted 117 days. His crime was having revealed, in a book, the harsh reality of work camps and Soviet prisons. As he put it: “The only possibility of fighting evil and lawlessness is to know the truth.”

This truth has cracked and broken down walls. The USSR became Russia, Ukraine, Georgia, the Baltic nations and others. And yet the filmmaker Oleg Sentsov began a hunger strike for the same reasons, on May 14th, 2018 – to alert the public to the evil and lawlessness he faced and to warn the world.

The truth is that, in the 21st century, Oleg Sentsov, a young filmmaker, father of two children and author of a film shown at some of the most prominent festivals in European cinema, disappeared on the May 10th, 2014, as he was leaving home, kidnapped by Russian secret police in his native Crimea, that piece of Ukraine brutally seized by Russia. The truth is that he was beaten and tortured, imprisoned in Russia and sentenced a year later to twenty years in prison, following a trial denounced as “Stalinist” by Amnesty International.

The truth is that almost seventy other Ukrainians are unjustly detained in Russia. They are mainly Crimean, many Tatars, and were kidnapped, like Oleg Sentsov, and forcibly given Russian citizenship so that they could be tried and imprisoned in Russia. Some are still awaiting trial, while many others received heavy sentences in high-security prisons, mostly following show trials based on information obtained through torture. Trials for “example”.

We may protest – and filmmakers have certainly turned out across the world, including in Russia, despite clear risks. Yet Vladimir Putin will not budge. He knows by now that he will face no consequences. Mealy-mouthed responses from western democracies for 20 years that have allowed him free rein in Chechnya, Georgia, Crimea and Syria. Why would Putin give in? No-one has ever dared ask.

From the depths of his prison cell, Oleg Sentsov understood that he and the other Ukrainian hostages were alone. He decided to take charge of his fate and, with only his body as a weapon, began an unlimited hunger strike. To underline the political dimension of the strike, he demanded the liberation of all Ukrainian political prisoners in Russia, without requesting freedom for himself.

But his courageous gesture went far beyond that, because he insisted that Europe and the world not forget Ukraine, Crime and the Donbass. He warned us, as Marchenko and Sakharov once did about the USSR, of the dangers that Vladimir Putin’s Russia pose to the core values on which our democracies are built: freedom, mutual respect and peace.

The European Parliament quite rightly gave, to the honorary citizen of the city of Paris Oleg Senstov was already, the Sakharov Prize on October 23rd, along with this declaration from its President: “Through his courage and determination, by putting his life in danger, the filmmaker Oleg Sentsov has become a symbol of the struggle for the release of political prisoners held in Russia and around the world. By awarding him the Sakharov Prize, the European Parliament is expressing its solidarity with him and his cause. We ask that he be released immediately.”

We hope that this strong symbol will lead to concrete, strong acts from our political leaders.

On the 11 of November 2018, invited by Emmanuel Macron, one hundred heads of state – including Vladimir Putin – came together in Paris to mark the hundredth anniversary of the armistice that ended the First World War 

While nationalism returns to the forefront of politics around the world and reminds us of the darkest days of the 20th century, we demand that democratic heads of state and government use the means at their disposal to hold Russia to account and force it to respect international law: there must be an inquiry in the UN Human Rights Council, the Minsk Accords must be expanded to allow an exchange of prisoners including Oleg Sentsov, and Russia must be condemned by the European Court of Human Rights, which has already stated it is competent to handle such a case.

If none of these avenues work, a law must be voted to allow the punishment of those who have put Oleg Sentsov in prison. A similar law already exists in many countries (the USA, Estonia, Lithuania, the United Kingdom and Canada, among others), and it is called the Magnitsky Act – named after one of Putin’s victims. Europe should consider adopting it to heavily punish the jailors of Oleg Sentsov and the other Ukrainian hostages.

Following the 100th anniversary of the end of the First World War, this day of peace among nations, we demand that democratic heads of state and government convince Vladimir Putin to free Oleg Sentsov and the other Ukrainian political prisoners, immediately and unconditionally.

He should let them go home.

(To sign the Call : https://urlz.fr/89Yh

__________________________________________________________________
 

Главам держав та урядів демократичних країн

Відкритий лист

--------------------------------------

У 1980 році Андрій Сахаров був засланий до закритого міста Горького за те що він повідомив світу про небезпеку, яку являв СРСР. Перебуваючи під домашнім арештом і постійним наглядом КДБ, він кілька років був відірваний від світу радянською владою, протягом яких він двічі оголошував голодування і був підданий катуванню та примусовому годуванню через трубки. Потрібно буде дочекатись Перебудови та Гласності у 1986 році, щоб Михайло Горбачов покінчив з його вигнанням та випробуваннями.

Попри це, інший російський дисидент Анатолій Марченко помер у своїй камері того ж року, 8 грудня 1986, після одинадцяти років позбавлення волі та 117-денного голодування. Його злочин полягав у викритті в його книзі реальності радянських трудових таборів. Зокрема, він сказав: "Єдиний шлях боротьби зі злом та протиправністю - це, на мій погляд, знати правду".

Ця правда змусила стіни спочатку тріснути, а потім впасти. На місці СРСР постали Росія, Україна, Грузія, Балтійські країни... Не зважаючи на це, 14 травня 2018 року український режисер Олег Сенцов розпочав безстрокове голодування з тих самих причин: розповісти правду, попередити світ.

Правда в тому, що в XXI столітті Олег Сенцов, молодий режисер, автор першого фільму поміченого на великих європейських кінофестивалях, батько двох дітей, зник 10 травня 2014 року, коли він виходив з дому, викрадений спецслужбами у рідному Криму, тому шматку України, який жорстоко анексували росіяни. Правда в тому, що його били та катували, ув'язнили в Росії та засудили через рік до 20 років позбавлення волі після судових проваджень, названих Міжнародною Амністією "сталіністськими".

Правда в тому, що близько семидесяти інших українців невиправдано утримуються в Росії. Переважна більшість з них з Криму, багато - кримські татари, і вони були, як Олег Сенцов, викрадені та силоміць "націоналізовані", щоб бути засудженими та ув'язненими в Росії. Деякі з них все ще чекають судового розгляду, інші засуджені до дуже жорстоких покарань у колоніях суворого режиму - більшість з них після фальсифікаційних судових процесів, заснованих на свідченнях, отриманих за допомогою катувань. Одним словом, мова йде про "показові" процеси.

Митці кінематографу та інтелігенти мобілізуються у всьому світі, в тому числі і в Росії попри наявні ризики, але Володимир Путін залишається непорушним. Треба відзначити, що протягом двадцяти років у нього було достатньо часу, щоб оцінити слабкість і боягузтво демократій, які залишили йому свободу дій в Чечні, потім в Грузії, Криму, Сирії, тощо... Так чому ж він має відступатися, якщо ніхто навіть не наважиться його про це попросити?

Олег Сенцов з глибини своєї камери усвідомив, що українські заручники Кремля полишені на призволяще. Тоді він вирішив взяти долю в свої руки і, маючи своє тіло як єдину зброю, почав безстрокове голодування. Для того, щоб ще більше підкреслити політичний вимір свого вчинку, він закликав до звільнення всіх українських політичних в'язнів, що утримуються в Росії, не вимагаючи свого власного.

Але масштаб його жесту, неймовірної сміливості, виходить далеко за його межі, оскільки він змушує Європу та інші країни світу не забувати про Україну, Крим, Донбас. Він попереджає нас, так само як це робили в свій час Марченко та Сахаров стосовно СРСР, про небезпеку на яку Росія Путіна наражає демократію та її цінності: свобода, повага до народів, мир...

Європарламент не помилився і нагордив 23 жовтня Олега Сенцова, на той момент вже почесного громадянина міста Парижа, премією Сахарова, супроводжучи її наступною декларацією: « Завдяки його мужності та рішучості, і піддавши своє життя небезпеці, режисер Олег Сенцов став символом боротьби за звільнення політичних в'язнів у Росії та у всьому світі. Нагороджуючи його премією Сахарова, Європейський парламент висловлює свою солідарність і підтримує його справу. Ми вимагаємо його негайного звільнення. »

Ми відтоді чекаємо, що цей потужний сигнал, яким є премія Сахарова, перетвориться на політичні дії.

11 листопада 2018го року, на запрошення Еммануеля Макрона, 100 глав держав - включаючи Володимира Путіна - зібрались в Парижі на 100-річчя перемир'я яким завершилася Перша світова війна.

В той момент, коли націоналісти повсюди повертаються до влади, нагадуючи нам про темні часи двадцятого століття, ми закликаємо глав держав і урядів демократичних країн використовувати всі засоби, наявні в їхньому розпорядженні, щоб змусити Росію поважати міжнародне право: вимагати розслідування в Ради ООН з прав людини, розширити Мінські угоди таким чином, щоб зробити можливим обмін в’язнями, одним з яких міг би бути Сенцов, здобути засудження Росії в Європейському суді з прав людини, який вже визнав свою юрисдикцію для розгляду цієї справи.

Якщо жоден з цих шляхів не досягне успіху, то прийде час прийняти закон на рівні Європейського Союзу, який би вводив санкції проти тих, хто відповідає за долю Олега Сенцова. Такий закон вже існує в декількох країнах (Сполучені Штати, Естонія, Литва, Великобританія, Канада ...) - це закон Магнітського, названий на честь однієї з жертв системи-хижака, створеної Путіним. Вистачить, щоб Європа теж прийняла його, щоб покарати катів Олега Сенцова та інших українських заручників.

Незадовго після 100ї річниці закінчення Першої світової війни, день миру між народами, ми закликаємо глав держав та урядів демократичних країн змусити Путіна звільнити негайно і без жодних умов Олега Сенцова та інших українських політв'язнів.

Нехай він відпустить їх додому.

(To sign the Call : https://urlz.fr/89Yh

______________________________________________________________

Руководителям Государства и Правительствам демократических государств

Открытое письмо

———————————————————————-

В 1980 году, Андрей Сахаров был сослан в город Горький, в то время город закрытого типа, за то, что он сообщил Миру об опасности, исходящей от СССР. Будучи помещенным под домашний арест, и под постоянное наблюдение КГБ, он был отрезан от мира советской властью на протяжении многих лет, в течение которых он осуществил две голодовки и был подвергнут пыткам, а также насильственному кормлению через трубки. Нужно было дождаться наступления Перестройки и Гласности в 1986 году, когда Михаил Горбачев положил конец его ссылке и его мучениям.

Это не помешало тому, что другой  русский диссидент, Анатолий Марченко, умер в своей камере в тот же самый год, 8 декабря 1986 года, после одиннадцати лет тюрьмы и голодовки длиной в 117 дней. Об этом преступлении было рассказано в книге о правде в советских трудовых лагерях. В частности, он говорил: «  Единственной возможностью бороться против зла и беззакония является, как по мне, знание правды ». Эта правда сначала привела к трещинам, а затем и к падению стен. СССР оставил свое место России, Украине, Грузии, Балтийским странам. Не смотря на это, украинский режиссер  Олег Сенцов  14 мая 2018 года начал голодовку по тем же самым причинам : рассказать правду, предупредить мир. Правдой является то, что в 21 веке, Олег Сенцов, молодой режиссер, автор первого фильма, замеченного крупнейшими Европейскими кинофестивалями, отец двоих детей, исчез 10 мая 2014, когда он выходил из своего дома, он был похищен спецслужбами в его родном Крыму, той части Украины, которую русские только что грубо аннексировали. Правда в том, что он был избит и подвергнут пыткам, посажен в тюрьму в России и впоследствие приговорен к двадцати годам лишения свободы, в следствие процесса, названного после « сталинским » организацией Амнисти Интернешнл. Правда в том, что около семидесяти других украинцев содержатся незаконно в России. Большинство из них имеют крымское происхождение, многие из них являются татарами, и были также, как и Олег Сенцов, похищены и  насильно « национализированны », чтобы быть приговоренными и заключенными в тюрьму в России. Некоторые ждут до сих пор суда, некоторые получили суровые приговоры в виде лишение свободы в колониях « строгого режима », большинство из них путем сфальсифицированного процесса, на основании показаний, полученных под пытками. Показательных процессов.

Режиссеры и интеллигенция собираются во всем мире, и также в самой России, рискуя многим, но Владимир Путин остается неумолимым. Следует сказать, что в течение двадцати лет у него была возможность оценить слабость и трусость демократий, которые ему развязали руки в Чечне, а потом в Грузии, в Крыму, в Сирии….. Так вот, почему он должен уступать, если его об этом даже никто не просит?

Из глубины своей камеры, Олег Сенцов понял, что украинские заложники кремля остались сами. И он решил взять свою судьбу в свои руки, и не имея никакого другого оружия, кроме своего тела, он начал бессрочную голодовку. Чтобы лучше подчеркнуть политический размах его действий, он потребовал освобождения всех политических  заключенных украинцев, удерживаемых в России, но не требовал своего собственного освобождения.

Но значение его жеста, его невероятная храбрость идет еще дальше, так как вынуждает Европу, и даже весь Мир не забывать об Украине, о Крыме, о Донбассе. Он нас предупреждает, как это в свое время делали Сахаров и Марченко в отношении СССР, об опасности, которую несет путинская Россия демократии и ее ценностям: свободе, уважению к людям, миру…. Европейский Парламент не ошибся,  и  23 октября дал Премию Сахарова  почетному жителю Парижа Олегу Сенцову, в сопровождении следующей декларации : «  Благодаря своему мужеству и своей настойчивости, подвергая опасности свою жизнь, режиссер Олег Сенцов стал символом борьбы за освобождение политических заключенных в России и в целом мире. Вручая ему Премию Сахарова, Европейский Парламент выразил свою солидарность и поддержку его идеям. Мы требуем его немедленного освобождения ».

Теперь мы ждем, чтобы  такой сильный символ как Премия Сахарова превратился в политические действия.

11 ноября 2018 года  Эммануэля Макрона, сто лидеров государств, и в том числе Владимир Путин, собрались в Париже для отмечания столетней даты ужасов Первой Мировой Войны.

В то время как везде националисты набирают силу, напоминая нам самые мрачные времена двадцатого века, мы требуем от лидеров государств и правительств демократических стран использовать все имеющиеся у них методы, чтобы заставить Россию соблюдать международное право: требовать расследования в Совете по правам человека при ООН, расширить Минские соглашения, для того, чтоб позволить обмен заключенных, и в том числе, Олега Сенцова, получить осуждение России Европейским судом по правам человека, который уже признал свою компетенцию в данном деле. Если ни один из этих путей не приведет к искомому результату, придет время для того, чтобы принять на уровне ЕвроСоюза Закон, позволяющий привлечь к ответственности виновных в судьбе Олега Сенцова. Такой закон уже существует во многих странах (США, Канада, Латвия, Великобритания)- это Закон Магнитского- названный так в честь одной из жертв хищнического режима, установленного Путиным. Будет достаточно, если Европа в свою его очередь, что даст возможность наложить тяжелые санкции на палачей Олега Сенцова, и других украинских заложников.  После отмечания дня столетия конца Первой Мировой Войны, и дня мира между народами, мы требуем от лидеров Государств и правительств демократических стран получить от Путина обещание немедленного и безусловного  освобождения Олега Сенцова и других политических заключенных - украинцев.

Чтоб они все смогли вернуться домой.

(подписать вызов : https://urlz.fr/89Yh

Premiers signataires / First signatories : 

Dominique Abel, cinéaste (Belgique)

Galia Ackerman, historienne (Russie)

Hala Alabdalla, cinéaste, (Syrie)

Darina Al Joundi, actrice, auteure (Syrie, Liban)

Anne Alvaro, comédienne

Marie Amachoukeli, cinéaste, co-présidente de la SRF

Mathieu Amalric, acteur et réalisateur

Jean-Pierre Améris, cinéaste

Arnold Antonin, cinéaste (Haïti)

Antoine Arjakovsky, historien.

Aïcha Arnaout, poète (Syrie)

Ariane Ascaride, comédienne

David Assouline, vice-président du Sénat

Yvan Attal, acteur et réalisateur

Jacques Audiard, cinéaste

Nabil Ayouch, cinéaste (France, Maroc)

Rakhshan Banietemad, cinéaste (Iran)

Xavier Beauvois, cinéaste

Lucas Belvaux, acteur et réalisateur

Caroline Benjo, productrice

Alain Besançon, historien, Membre de l’Institut

Julie Bertuccelli, cinéaste, présidente de la SCAM

Sophie Bessis, historienne (France, Tunisie)

Enki Bilal, dessinateur, cinéaste

Jane Birkin, actrice et chanteuse

Manuel Blanc, comédien

Alain Blum, historien et démographe 

Bertrand Bonello, cinéaste, co-président de la SRF

Bong Joon-ho, cinéaste (Corée du Sud)

Jérôme Bonnell, cinéaste

Sylvain Bourmeau, journaliste

Frédéric Boyer, écrivain, éditeur

Guillaume Brac, cinéaste

Geneviève Brisac, écrivain

Pascal Bruckner, philosophe et écrivain

Fanny Burdino, scénariste

Robin Campillo, cinéaste

Laurent Cantet, cinéaste

Leos Carax, cinéaste

Emmanuel Carrère, écrivain

Joël Chapron, spécialiste du cinéma russe

Chad Chenouga, acteur et réalisateur

Evan Clarry, cinéaste, Qld Chapter Head Australian Director's Guild (Australie)

Philippe Claudel, écrivain

François Cluzet, acteur

Clément Cogitore, cinéaste

Daniel Cohn-Bendit, homme politique

André Comte-Sponville, philosophe

Anne Consigny, comédienne

Antony Cordier, cinéaste

Catherine Corsini, cinéaste

Laurence Côte, comédienne

Cécile Coudriou, présidente d'Amnesty International France

David Cronenberg, cinéaste (Canada)

François Croquette, ambassadeur pour les droits de l'Homme

Jean-Pierre Dardenne, cinéaste (Belgique)

Luc Dardenne, cinéaste (Belgique)

Marie Darrieussecq, écrivaine

Françoise Daucé, politiste

Émilie Deleuze, cinéaste

Christophe Deloire, journaliste, secrétaire général de Reporters Sans Frontières

Marianne Denicourt, comédienne

Marie Desplechin, écrivaine

Antoine Desrosières, cinéaste

Lav Diaz, cinéaste (Philippines)

Souleymane Bachir Diagne, philosophe (Sénégal)

Alice Diop, cinéaste

Mati Diop, cinéaste (France, Sénégal)

Samuel Doux, scénariste

Olivier Ducastel et Jacques Martineau, cinéastes

Atom Egoyan, cinéaste (Canada)

Michel Eltchaninoff, philosophe, fondateur des Nouveaux Dissidents

Carolin Emcke, écrivaine

Annie Ernaux, écrivaine

Amat Escalante, cinéaste (Mexique)

Abbas Fahdel, cinéaste (Irak)

Didier Fassin, anthropologue

Eric Fassin, sociologue, Université Paris 8

Philippe Faucon, cinéaste

Victor Fainberg, dissident soviétique (URSS, France)

Léa Fehner, cinéaste

Pascale Ferran, cinéaste

Jean-Marc Ferry, philosophe

Emmanuel Finkiel, cinéaste

Carole Fives, écrivain 

Stéphane Foenkinos, cinéaste

Marina Foïs, comédienne

Camille Fontaine, cinéaste

Dan Franck, écrivain

Denis Freyd, producteur

Harald Fried, cinéaste (Autriche)

William Friedkin, cinéaste (États-Unis)

Jean-Michel Frodon, journaliste, enseignant

Nicole Garcia, comédienne, cinéaste

Louis Garrel, acteur et réalisateur

François Gedigier, chef monteur

Sylvain George, cinéaste

Thomas Gilou, cinéaste

Christophe Girard, adjoint à la Maire de Paris, en charge de la Culture

Arlette Girardot, réalisatrice documentaire

Amos Gitai, cinéaste (Israël)

Raphaël Glucksmann, essayiste 

Agnès Godard, directrice de la photographie

Jean-Luc Godard, cinéaste

Fabienne Godet, cinéaste

Miguel Gomez, cinéaste (Portugal)

Yann Gonzalez, cinéaste

Thoniké Gordadzé, universitaire, ancien ministre pour l'intégration européenne de la République de Géorgie

Fiona Gordon, cinéaste (Canada, Australie, Belgique)

Alexandra Goujon, politiste

Romain Goupil, cinéaste

Anne-Marie Goussard, consul honoraire de Lituanie

Frédéric Gros, philosophe

Joana Hadjithomas, cinéaste (Liban)

Rachid Hami, cinéaste

Michel Hazanavicius, cinéaste

Lucile Hadzihalilovic, cinéaste

Benoît Hamon, homme politique

Jean Hatzfeld, journaliste

Anne Hidalgo, Maire de Paris

Christoph Hochhäusler, cinéaste (Allemagne)

Marie Holzman, sinologue

Axel Honneth, philosophe

Eva Illouz, philosophe

Irène Jacob, comédienne

Naïssam Jalal, flutiste et compositrice (Syrie, France) 

Agnès Jaoui, actrice et réalisatrice

Thomas Jenkoe, réalisateur

Kamen Kalev, cinéaste (Bulgarie)

Aurélia Kalisky, chercheuse en littérature

Sam Karmann, acteur et réalisateur

Irena Karpa, écrivaine et chanteuse

Reda Kateb, comédien

Aki Kaurismaki, cinéaste (Finlande)

Benjamin Kedar, historien

Maylis de Kerangal, écrivain

Lodge Kerrigan, cinéaste (États-Unis)

Farhad Khosrokhavar, sociologue

Cédric Klapisch, cinéaste

Héléna Klotz, cinéaste

Nicolas Klotz, cinéaste

Patrick Klugman, adjoint à la Maire de Paris, en charge des relations Internationales

Jan Kounen, cinéaste

Gérard Krawczyk, cinéaste

Nathalie Kuperman, écrivaine

Askold Kurov, cinéaste (Russie)

Geoffroy de Lagasnerie, philosophe

Marion Laine, cinéaste

Isabelle de La Patellière, agent artistique

Paul Laverty, scénariste et réalisateur (Grande Bretagne)

Mike Leigh, cinéaste (Grande Bretagne)

Pierre Lemaitre, écrivain

Serge Le Peron, cinéaste et enseignant 

Diego Lerman, cinéaste (Argentine)

Sébastien Lifshitz, cinéaste

Pierre Linhart, scénariste 

Jonathan Littell, écrivain

Jean-Louis Livi, producteur

Anne Loiret, comédienne

Édouard Louis, écrivain

Sergueï Loznitsa, cinéaste (Ukraine)

Gilles Marchand, cinéaste

Oleksandra Matviychuk, human rights defender (Ukraine)

Patricia Mazuy, cinéaste

Jiří Menzel, cinéaste (République Tchèque)

Agnès Merlet, cinéaste

Olivier Meyrou, cinéaste

Anne-Marie Miéville, cinéaste (Suisse)

Radu Mihaileanu, cinéaste, président de l'ARP

Jonathan Millet, cinéaste

Ariane Mnouchkine, Metteur en scène de théâtre, animatrice et fondatrice du Théâtre du Soleil

Avi Mograbi, cinéaste (Israël)

Ossama Mohammed, cinéaste (Syrie)

Dominik Moll, cinéaste

Sarah Moon, photographe

Eleonore Morel, directrice générale de la Fédération internationale des droits de l'homme (FIDH)

Richard Moyon, co-fondateur du RESF

Aurore Mréjen, docteur en philosophie, chercheuse au LSCP

Cristian Mungiu, cinéaste (Roumanie)

Safy Nebbou, cinéaste

Orwa Nyrobia, cinéaste (Syrie), directeur artistique du Festival du Documentaire d'Amsterdam

Michel Ocelot, cinéaste

Rithy Panh, cinéaste (Cambodge, France)

Benoit Peeters, écrivain et scénariste

Elisabeth Perceval, cinéaste

Thierry de Peretti, cinéaste

Nicolas Philibert, cinéaste

Corneliu Porumboiu, cinéaste (Roumanie)

Mathieu Potte-Bonneville, philosophe

Olivier Pourriol, philosophe

Valérie Pozner, historienne

Martin Provost, cinéaste

Katell Quillévéré, cinéaste

Lynn Ramsay, cinéaste (Grande Bretagne)

Aude Léa Rapin, cinéaste

Jean-Paul Rappeneau, cinéaste

Carlos Reygadas, cinéaste (Mexique)

Jaime Rosales, cinéaste (Espagne)

Brigitte Rouan, actrice et réalisatrice

Maxime Rovère, philosophe

Christophe Ruggia, cinéaste, co-président de la SRF

Nicolas Saada, cinéaste

Ira Sachs, cinéaste (États-unis)

Malik Salemkour, Président de la Ligue des Droits de l’Homme

Walter Salles, cinéaste (Brésil)

Céline Sallette, comédienne

Pierre Salvadori, cinéaste

Jean-Marc Schick, mixeur

Pierre Schoeller, cinéaste

Carole Scotta, productrice

Claire Simon, cinéaste

Abderrahmane Sissako, cinéaste (Mauritanie)

Marie-Claude Slick, journaliste

Juan Solanas, cinéaste (Argentine)

Salomé Stevenin, actrice et réalisatrice

Bernard Stiegler, philosophe

Jan Svěrák, cinéaste (République tchèque)

Abdellah Taïa, écrivain et cinéaste (Maroc)

Christiane Taubira, Garde des Sceaux, ministre de la Justice (2012-2016), Membre honoraire du Parlement

Bertrand Tavernier, cinéaste

Nicolas Tenzer, haut fonctionnaire et écrivain, président fondateur du Centre d'études et de réflexion pour l'action politique

Éric Toledano, cinéaste

Agnès Tricoire, déléguée générale de l'Observatoire de la Liberté de Création et avocate

Joachim Trier, cinéaste (Norvège)

Justine Triet, cinéaste

Michel Tubiana, Président d'honneur de la Ligue des Droits de l’Homme

Andrei Ujica, cinéaste (Roumanie)

Petr Vaclav, cinéaste (République tchèque, France)

Cécile Vaissié, slaviste et historienne

Jaco Van Dormael, cinéaste (Belgique)

Karin Viard, comédienne

Delphine de Vigan, écrivaine

Vanina Vignal, cinéaste

Anne Villacèque, cinéaste

Denis Villeneuve, cinéaste (Canada)

Marina Vlady, comédienne

Sophie Wahnich, historienne

Régis Wargnier, cinéaste

Apichatpong Weerasethakul, cinéaste (Thaïlande)

Wim Wenders, cinéaste (Allemagne)

Nicolas Werth, historien 

Anne-Frédérique Widmann, réalisatrice documentaire (Suisse)

Frédérick Wiseman, cinéaste (États-Unis)

Francis Wolff, philosophe

Thierry Wolton, historien

Frédéric Worms, philosophe

Slavoj Zizek, philosophe (Slovénie)

AndreI Zvyagintsev, cinéaste (Russie)



Société des Réalisateurs de Films compte sur vous aujourd'hui

Société des Réalisateurs de Films (SRF) a besoin de votre aide pour sa pétition “Société des Réalisateurs de Films: Aux chefs d’État et de gouvernement des démocraties”. Rejoignez Société des Réalisateurs de Films et 1 107 signataires.